Був у мого батька товариш

 

Був у мого батька товариш. Земля пухом їм обоїм.

Такий собі гладкий дядько 130-150 кг, коли як, ріст  на око 1,78 … Але досить спритний чолов'яка не зважаючи на зовнішню грузність, не цурався фізичної роботи, в багатьох професіях спеціаліст,  а в основному  працював слюсарем, мабуть, вищої категорії.

Мій батько – сантехнік, зварювальник, газовщик і все таке інше.

Мова йде про часи буйного розквіту СРСР, і ці два друзяки ходили підробляти на стороні, чи по вечорам, чи якось втікали чи відпрошувалися з роботи. Тоді працювати було обов’язковою законодавчою нормою і кожний з цих персонажів був «прописаний» на відповідній роботі, де і мусили відбути свої 9 годин – година відводилася на перерву.  Врешті, різні запчастини чи комплектуючі для роботи в позаурочний час і «отримувалися» з таких робіт . Саме ось такі «калими», підробіток і був основним джерелом фінансового добробуту, адже одна взята робота, яка займала 3-4 дні приносила дохід більший ніж заробітна плата на заводі. Врешті з таких підробітків кожний і купив собі ВАЗ-2103. Нарриклад придбати таке авто у 1978 р. це така життєве  досягнення було, якби зараз побудувати невелику хату…

І ця дружба між моїми персонажами була суто робочою. В гості один до одного по цивільній дружбі не ходили ані разу, не зважаючи на те, що один чи може і два десятки років товаришувалися. По-робочому.

Така дружба максимум, куди могла бути  перенесена , в сферу життя , яка називається – відпочинок, і таким відпочинком слугувала рибалка. Це при тому, що мій батько був завзятим рибалкою, а його товариш – абсолютно флегматичним щодо цього процесу. З усім тим, вони за сезон 2-3 рази виїздили з ночівкою на природу, за 70 км від  дому, хоча подібне можна  було робити і за 5 км… ну така фішка в них була, чи місце для рибалки.

Для нас дітваків, 12-16 р.р. було подарунком, що оцей дядько приїжджав до нас на мопедах, моторолерах, які ми успішно обкатували по району, і знали б батьки то прибили б, бо було і за що))) Перегріти двигун чи потрапити в руки дорожньої міліції – наші штатні хуліганські дрібниці…

Я ніколи не забуду прискіпливість цього дядька. Як старанно все упаковувалося, перевірялося, підготовувалося.  Колись мій батько скаже, що можна називати цього дядька  якимись дурними епітетами, але якщо він щось підготував, то підготував все до дрібниць. Ніколи ні в роботі ні у відпочинку  нічого не забулося чи не підготувалося, якщо це робив оцей дядько! Напевно ця його пунктуальність чи перфекціонізм  і були для батька важливими, оскільки характерами  вони були різні і особливу любов один до одного не проявляли, у вузькому сімейному колі завжди лунала критика щодо одного чи іншого стосовно цього дядька.

Але оту підготовку я запам’ятав на все життя.  Дядько мені здається, насолоджувався від процесу підготовки до рибалки більше чим від самої рибалки. Тільки перевантажити все в батькову машину могла зайняти більше години.  Вони вантажили намети, гумові човни, відра, снасті, вудочки, ковдри, харчі, казанок з триногами,  дрова, ну все на світі що потрібно для  тільки виключно до рибалки))). Могли все вивантажити, щоби знов перезавантажити речі.  Троє б в салоні не вмістилися б ніяк з таким набором речей, це точно.

Авраам Лінкольно якось сказав, що – «якби я мав вісім годин на те, щоб зрубати дерево, я витратив би шість годин на те, щоб наточити сокиру».  Ну, а мій головний персонаж допису, певно витрачав всі вісім годин на підготовку. Здається, що був готовий до урагану, до потопу, до другого пришестя Христа, чого завгодно.  Коли в магазинах не опинилося б їжі, на бензоколонках порожньо, і люди кидалися б один на одного  - у в нього б було все …