Гарний заробіток на квітах

 

Гарний заробіток на квітах

Це були 1997-1999 р.р.

90-ті роки – епоха дикого свавілля та первинного заробітку капіталу. Всі олігархи, які вижили на сьогодні, заробили свій перший мільйон в ці смутні часи та не менш смутними  способами заробітку.

Мої взлети-падіння були регулярні, було що стояли 300 метрові черги до товару яким торгував, а було що потрібно було винаходити хитрі схеми, щоби мати в кишені бодай на каву.

Я оженився вдруге і … з голою сракою. Але завжди було десяток другий ідей. Які негайно приступав втілювати. І якщо не на одному то на іншому дещо вигравав, а було що і навіть непогано.

Однією з ідей, не знати звідки залетівши і яка дала добрячий кисень для відновлення своїх комерційних амбітних планів стали квіти. Квіти, які я задумав пропонувати в барах, кафе, літніх майданчиках та ресторанах. Охопив я два міста, Мукачево та Ужгород, щовечора відправляючи по машині  в те чи інше місто.

Типова сцена. Вечір, люд сидить в барах-ресторанах, і до їх столу підходить приємна дівчина з кошиком квітів. І пропонує купити квітку чи квіти.  Ситуація пікантна. Якщо чоловік сидить з дівчиною, щоби не впасти лицем в багно – мусить купити квіти, ну чи бодай одну розочку.

Але я «виховував» дівчат продавців, і багато чого вони і самі підказували.  Нерідко вони просто дарували квітку. Коли бачили що ситуація не комільфо. Чи людина не має коштів, чи людина жлобиться і треба йому допомогти, а заодне обламати роги – просто дарували квітку чи маленький букетик. Частіше всього після подарунку  окликували і  за  подарунок платили гроші.

Але у 80% всіх ситуацій завжди переплачували! Купували одну-три розочки і давали чайові! У 20 % випадків купували все що є. Дівчата завжди ходили з повними корзинами і ми при кожному виходу у кафе чи ресторан цей кошик наповнювали. Бо знали, що попадеться людина, яка весь кошик купить. І тоді  треба було щоби той кошик був повний. Тим дорожчий і був. Так ось, за ці повні кошики йшли крутезні гроші.  Декілька раз кидали туди банкноту в 100 доларів.  Скажімо так – раз в місяць. Людям потрібна була хвилина слави на весь ресторан. Що ось він дівчині купив цілу корзину квітів. 

Часто було, що сиділи одинокі  чоловік чи жінка, і просто купували собі.  Чоловік тому, що напідпитку буде йти додому, так прийде з квітами. Ну а жінки, щоби всі думали, що в неї з’явився ухажор😊.

 

За один вечір машина в Мукачеві об'їжджала  70-80 закладів із наявних 110. П’ятниця, субота, неділя звісно, це топові вечори! В Ужгороді було більше точок, і не всі встигали обходити, тому графік  був такий,  що на наступний день їздилося в ті заклади, куди не потрапляли минулого разу. Взагалі, на обхід "точок" потрібний був час.  Працювали  з 19 вечора до опівночі, інколи до часу ночі.

З часом ми стали набридати, але тоді вже  працював наш маркетинг. Або дівчата були супер гарні, що ніхто їм не відмовляв., або вони були «язикаті», і вибивали собі робоче місце. Адже були зацікавлені в  чайових.  Або домовлялися з власниками, барменами тощо. І якийсь відсоток заклади чи офіціанти, чи хто там був старший зміни, отримували з нашого доходу. Бо були топові точки, які завжди були пшеничні місця. З яких ніколи пустими не виходили.

Скільки ми заробляли?

Середній чек з міста був 150-200 грн. в звичайні дні і біля 250-350 на вихідні, включаючи п’ятницю. І на святкові теж.

Але тоді вартість цим грошам була велика. Наприклад кілограм хліба  у 1997 році коштував 60 копійок!!  Порівняйте 100 доларів сьогоднішніх з тими і зрозумієте «силу» грошей. Курс гривні  до долара тоді  був  1 до двох. Тобто Один долар це Дві гривні. Літр бензину коштував 2.50 за літр.  Десяточку літрів заливали по Мукачеву, а на Ужгород  літрів 12-13. Виходило 50-60 грн.на паливо.

Порахуємо доходи без тих преміальних 20% коли викуповували всю корзину.

160 х 3 звичайних дні + 3 дні по 300 грн.  Виходить 1380 грн з точки. Ужгород давав трохи більше, оскільки двоє дівчат виходило, нехай 1700 грн. За тиждень заробляв закругливши в меншу сторону 3000 грн. Із врахуванням проданих цілих корзин, зрозуміло, що дохід був більший, навскидь нехай 4000.  Математично це десь 2000 доларів. За тиждень!

Ці кошти я мав поділити між учасниками бізнесу. Виплатити заробітні плати водіям, дівчатам, купити самі квіти, кошики,  напарнику віддати пів суми заробленого з ким я співпрацював, бо він мав автомобіль, і ми разом  працювали по іншим темам в офісі. Отже, з 2000 дол. нехай половина йшла на витрати. Залишок  поділили, і виходить що мали близько 500 доларів в тиждень. Але топових тижнів було небагато, тижнів 4-5 за сезон.  На бізнес впливав сезон та погода.  Непродані квіти ще якось можна було на наступну поїздку  використати. Але багато раз було, що були залишки. А квіти, а квіти ніколи дешеві не бувають!  Купували у різних людей торгашів ними і прямо з розсадників. Взимку ми практично не їздили, тому що мало сиділо народу в закладах. Але з ранньої весни до самих міцних морозів сезон був. На заваді стояли тільки дощливі  та прохолодні дні. Коли вуличні майданчики не працювали і нам приходилося збирати свій врожай тільки з внутрішніх  приміщень. Тому, в середньому  якщо  подумати. Було близько 200 доларів/тиждень.

 

 

 

 

 

 

 

Яке авто купити?

В мене є дилема. Проїздив на авто 100 тис.км. і йому вже 17-18 років. Перший власник, купував з салону. Двигун ще той, з чавунним блоком і закладеним в нього ресурсом 350 заводських тис. км але насправді вони відкатують і 800 тис.

Авто не гниле, хоча  вже потрібно очікувати ці радості. Тому міркую над покупкою іншого автомобілю.

А ось що можна купити  на, так сказати, середній бюджет?

Варіант 1. Новий автомобіль з салону, дозичивши багато грошиків  до тих, які були б на таке авто із своїх засік.

Варіант 2. Вживане авто.

А ось тут чекають сюрпризи.

Приблизно з 2010 го року почали масово випускати автомобілі з турбованими бензиновими двигунами. Для задоволення високих норм екології, вимагалися чисті викиди, які можливі тільки з підняттям температури згоряння палива. Також переслідувалися маркетингові цілі - витрати палива, тому відбувалося зменшення маси двигуна за рахунок використання алюмінію.

Все це в купі призвело до того, що ресурси двигунів були  різко зменшені, адже одна справа вічний литий чавун  чи ... алюміній. Високі температури згоряння випалюють в блоках циліндрів вкладки та поршні, тому "капіталка" настає вже після 100-150 тисяч пробігу. Потрібно враховувати і навантаження які виробляють турбіни на двигун,  останній який власне збіднили. Ось і виходить, що безремонтний ресурс мотору - 100 -150 тис. км.

І ось що купиш? А купиш повністю викатану машину! З гарним салоном і непоганим кузовом. З гімором постійно щось капіталити. Двигун - перший йде під роздачу. Мало того, що тотально всі скручують спідометри, та ще й без ресурсний двигун.  Так само ти повинен поміняти багато інших, теж збіднених систем - різні помпи, ходову практично всю, шланги, контакти. Якщо раніше  проводка автомобіля була з товстого багатожильного мідного проводу, то зараз не зрозуміло яка хійня напилена міддю! Воно окислюється, починаються танці з пошуком відсутності контактів і таке інше.

А вартість, яку заплатиш жуликам-перекупам повторюю - це твої кровні 6 -10 тис. Ти відкатаєш безтурботно рідко коли один рік!

І тому зараз патова ситуація, нове авто дорого, і воно на 5-6 років тільки вистачить, а з вторинного ринку купиш "куклу". Цей тупик свіжий, рік-два як настав, оскільки  до цього часу  багато авто з вторинного ринку були ще ті, "моцні". Мерседеси по півтора мільйона  пробігу, різні Ауді та Тойотти, ох і були ж машинки! І зараз, ідеальний варіант, це знайти авто дідика, який за все своє життя накатав  до 150 тис км, тримав свою "ластівку" в гаражі, і по старості його віку, чи відійшовши в інший світ машина продається. Оце буде надійна покупка з гарною ремонтопригодністю.

До речі про ремонтодоступність. Всі ці сучасні авто, іноді щоби замінити ГРМ, то треба виймати весь мотор!!! Люба інша дрібна поломка - це СТО і не аби яке! Тому що всі розташування деталей зроблені інженерами не з мотиву легкодоступності по ремонту, як це давно робилося, а з комп'ютерним моделюванням розташування цихї деталей, враховуючи потоки повітря. Мотор повинен охолоджуватися і нагріватися в певних зонах, інакше не буде гарного згоряння палива і ефекту по екології, викидам! Саме тому проста заміна масляного фільтра на деяких автомобілях, це таке дійство, ніби замінити колінвал.

Був у мого батька товариш

 

Був у мого батька товариш. Земля пухом їм обоїм.

Такий собі гладкий дядько 130-150 кг, коли як, ріст  на око 1,78 … Але досить спритний чолов'яка не зважаючи на зовнішню грузність, не цурався фізичної роботи, в багатьох професіях спеціаліст,  а в основному  працював слюсарем, мабуть, вищої категорії.

Мій батько – сантехнік, зварювальник, газовщик і все таке інше.

Мова йде про часи буйного розквіту СРСР, і ці два друзяки ходили підробляти на стороні, чи по вечорам, чи якось втікали чи відпрошувалися з роботи. Тоді працювати було обов’язковою законодавчою нормою і кожний з цих персонажів був «прописаний» на відповідній роботі, де і мусили відбути свої 9 годин – година відводилася на перерву.  Врешті, різні запчастини чи комплектуючі для роботи в позаурочний час і «отримувалися» з таких робіт . Саме ось такі «калими», підробіток і був основним джерелом фінансового добробуту, адже одна взята робота, яка займала 3-4 дні приносила дохід більший ніж заробітна плата на заводі. Врешті з таких підробітків кожний і купив собі ВАЗ-2103. Нарриклад придбати таке авто у 1978 р. це така життєве  досягнення було, якби зараз побудувати невелику хату…

І ця дружба між моїми персонажами була суто робочою. В гості один до одного по цивільній дружбі не ходили ані разу, не зважаючи на те, що один чи може і два десятки років товаришувалися. По-робочому.

Така дружба максимум, куди могла бути  перенесена , в сферу життя , яка називається – відпочинок, і таким відпочинком слугувала рибалка. Це при тому, що мій батько був завзятим рибалкою, а його товариш – абсолютно флегматичним щодо цього процесу. З усім тим, вони за сезон 2-3 рази виїздили з ночівкою на природу, за 70 км від  дому, хоча подібне можна  було робити і за 5 км… ну така фішка в них була, чи місце для рибалки.

Для нас дітваків, 12-16 р.р. було подарунком, що оцей дядько приїжджав до нас на мопедах, моторолерах, які ми успішно обкатували по району, і знали б батьки то прибили б, бо було і за що))) Перегріти двигун чи потрапити в руки дорожньої міліції – наші штатні хуліганські дрібниці…

Я ніколи не забуду прискіпливість цього дядька. Як старанно все упаковувалося, перевірялося, підготовувалося.  Колись мій батько скаже, що можна називати цього дядька  якимись дурними епітетами, але якщо він щось підготував, то підготував все до дрібниць. Ніколи ні в роботі ні у відпочинку  нічого не забулося чи не підготувалося, якщо це робив оцей дядько! Напевно ця його пунктуальність чи перфекціонізм  і були для батька важливими, оскільки характерами  вони були різні і особливу любов один до одного не проявляли, у вузькому сімейному колі завжди лунала критика щодо одного чи іншого стосовно цього дядька.

Але оту підготовку я запам’ятав на все життя.  Дядько мені здається, насолоджувався від процесу підготовки до рибалки більше чим від самої рибалки. Тільки перевантажити все в батькову машину могла зайняти більше години.  Вони вантажили намети, гумові човни, відра, снасті, вудочки, ковдри, харчі, казанок з триногами,  дрова, ну все на світі що потрібно для  тільки виключно до рибалки))). Могли все вивантажити, щоби знов перезавантажити речі.  Троє б в салоні не вмістилися б ніяк з таким набором речей, це точно.

Авраам Лінкольно якось сказав, що – «якби я мав вісім годин на те, щоб зрубати дерево, я витратив би шість годин на те, щоб наточити сокиру».  Ну, а мій головний персонаж допису, певно витрачав всі вісім годин на підготовку. Здається, що був готовий до урагану, до потопу, до другого пришестя Христа, чого завгодно.  Коли в магазинах не опинилося б їжі, на бензоколонках порожньо, і люди кидалися б один на одного  - у в нього б було все …

Вузькоколійна залізниця Закарпаття 80-х років

 

Вузькоколійна залізниця Закарпаття 80-х років

Станція Береги, літо 1982 рік .

Міст через річку Боржава в с.Хмельник, літо 1982 р.

м. Берегово, залізничні колії, червень 1982 р.

м. Берегово, вантажні вагони,  червень 1982 р. 

Перегін м.Берегово- с.Хмельник,  червень 1982 р.

м. Іршава, червень 1982 р.

м. Іршава, 1982 р. червень

Перегін с. Хмельник - м.Виноградово, червень 1982 р.

Ст. Хмельник, червень 1982 р.

Станція Іршава, 1982 р., червень

Станція  Берегово, червень 1982 р.

Перегін ст. Білки- си. Іршава, червень 1982 р. Зліва річка Боржава

Біля м. Іршава, 1982 р. червень

Семафор біля ст. Береги, 1982 р. червень

Семафор біля ст. Іршава, червень 1982 р.

Семафор біля ст. Хмельник, перегін до ст. Берегово, 1982 р., червень

Семафор біля ст. Хмельник, перегін до ст. Виноградово, 1982 р., червень

Семафор біля ст. Іршава, перегін до ст. Білки, 1982 р., червень

Депо, м. Берегово, червень 1982 р.

Пасажирський потяг, с. Береги, 1982 р., червень

Станція Хмельник, 1982 р., червень

м. Виноградів, 2008 р. 07 травня

м. Берегово, 1982 р., червень

с. Береги, 1982 р, червень

Виноградово - Хмельник, 2019 р., вересень

ст. Виноградово, 2019 р., вересень

ст. Хмельник, 2019 р., вересень

Депо м. Берегово, 1982 р. червень

м. Берегово, 1982 р., червень

с. Білки, 1982 р., червень

На ст. Хмельник, 1982 р., червень

ст. Береги, 1982 р., червень

Світлини взяті з ресурсу  http://gallery.balticrailpics.net/

_____________________

В мене є мануфактурка. Яка виробляє продукт, який мої клієнти назвали мольфар-продуктом 👀👻  Аніж буду попрошайкою на донати, то краще запропоную щось з того, що виготовляє ця мануфактурка. Бути крафтовим виробником продукції в нашій країні, це своєрідний патріотизм якщо не героїзм.  Якщо бажаєте підтримати мій блог, то не донатами прошу а ось цими натуральними, пробіотичними  чаями, які мають вже сотню позитивних відгукі!!! Мій "Янко-чай", який отримую на підставі багаторічних пошуків, вивчення теми та особистої фінансової агрегації в тему,  є  потужний носій вітамінів, мікро-макроелементів, гарний пробіотик після Ковіду, та потужний антисептик до Ковіду. Відгуки у Вайбер групі тут  чи прямо на сайті . Дякую за увагу!