Мій досвід з простітуткою СРСР

 

Мій досвід з простітуткою СРСР

Певно, це гарна історія.  Суржик (простітутка звичніша ніж повія), для опису деяких епітетів, ситуацій  використаю як завжди, тому для графоманів чи сторожових псів грамоти викладаю стоп-сигнал – лексикон так задуманий.

Отже, сама історія.  Мені 22 роки, рік після армії.  Брат, відходив пів року в армії радянського союзу, і я вирішую його навістити. Служба в нього в Лієпая, Литовська республіка СРСР, і я вирішую свій маршрут літаком, Ужгород-Львів-Рига. Потім  електричками-поїздами до Лієпая. Цей відрізок вже не пам’ятаю на чому добирався, як і не пам’ятаю багато епізодів цього вояжу, вже пройшло більш ніж 30 років! Ну  окрім основних подій,  як ото  зустріч з простітуткою в Ризі, та й в тій самій Ризі гру в наперстки з бандюками та подальші розбірки по результатам таких напьорстків! (Слідкуйте за блогом, ця драматично-весела історія теж буде викладена!)

На фото дівчина з СРСР, зовнішньо
схожа відсотків на 95 з тією,
яка мені допомогла в Ризі.

Рига стала перевалочним транзитним містом, оскільки мої пригоди там і відбулися. Моя поїздка припала на кінець червня-початок липня, ну а це  білі ночі! Дуже дивно спостерігати, як у 2 години ночі світло, а хто з хорошим зором – міг читати газету! Повна ніч чи темрява  в цей час у тих краях від сили дві години.

По прильоту в Ригу, в мене був час, до наступного дня, оскільки в часи СРСР «дістати» а не отримати квиток, було цілим видом боротьби.   Прийти в касу і придбати квиток на той час , на коли тобі потрібно – ага… те ще завдання. Мій трансфер склався так, що потрібно було чекати  може і добу, деталі не пам’ятаю, але точно пам’ятаю про необхідність десь переночувати.  В радянські часи слово «готель» чи переночувати в готелі, це було на кшталт, як сьогодні зняти яхту, і побути на ній. По-перше недоступність місць, завжди було «фсьо занято»! По-друге і вартість цього задоволення. Я взагалі не розумію, де ночували люди, які їздили при СРСР по країні.

В той час, в супердержаві, яка польотами в  космос хизувалася, не існувало навіть поняття логістики. Щоби дібратися в Лієпая з Мукачево, людина могла проплатити маршрут тільки до першої точки «пересадки». А далі потрібно було все діставати на місці, по  «блату» чи стояти в чергах, невідомо за яким подальшим графіком подорожі  - придбавати квитки куди дають,  на приблизний напрям.  Нема квитків з Києва на Мукачево – бери на Львів, до прикладу… В чергах, коли я був студентом у 1983-84 р.р. я стояв за квитком Київ-Мукачево вночі, бо то було менша черга, лише 3-4 години!

В той час ніякого Інтернету не було, ніяких мобілок, а щоби подзвонити в інше місто, ти мав записатися в переговорному пункті Пошти, і отримати зв’язок через 2-4 години.  Про зв’язок в СРСР, в мене теж буде окремий «репортаж», слідкуйте за блогом J

Отже я в Ризі, вечоріє, година шоста, шукаю «ночліг». На мій хлопський в сенсі молодості розум, першою ідеєю був –Інтурист. А що ще ми могли в той час знати?  Повторюю, Інтернетів не було як і загальної обізнанності у молодого парубка про те, що і як  є в зовсім незнайомому краї. А «Інтурист», навіть не марка якогось готелю було в СРСР, а певним поняттям! Отож, по прильоту в Ригу, я шукаю «Інтурист». Звісно там мені відмовляють, адже я не делегат КПРС, не партійний якийсь  функціонер, і не грузин-торгаш гвоздиками, який розсипає банкнотами любого номіналу.  Коротше - «Мест нет»!

Я виходжу з цієї інституції, певно фрустрований… На цьому місці історії, потрібно описати,  в що я був одягнений! Одяг в СРСР мав велике значення. Це був паспорт особистості.  Ми, проживаючи біля кордонів з Угорщиною та Чехо-Словаччиною, і їздили в ці країни в приватному порядку. І це теж заслуговує окремої розпровіді, яким чином це вдавалося робити під пильним наглядом КДБ ( 1970 -1989 р.р.)  Такі люди, які могли їздити за кордон в братські союзні країни варшавського Договору, мабуть були напів богами! Мої батьки належали до цієї когорти. раз на два роки дозволяли їм виїздити до родичів в Угорщину, ЧССР. Отож, то бабка їде , то мати, то в Угорщину то в ЧССР  перемінно, і ми мали  джинси, жвачки і все інше  з перших рук ! В 1987 року світом  крокував New-wave та Brake-Dance. Одяг щодо останньої течії моди я мав з Угорщини. І мене спиймали чуть лі не за поп-зірку! Брюки-банани спецпошиву, прибамбасені значками куртка із численими зіп-замками та закльопками – ну парень просто мечта!

В такому наряді я опинився в Ризі… Там теж «продвинута» молодь ходила, і я  не пав в грязюку лицем зі своєю зовнішністю – це факт. Як тільки вийшов з готелю, замешкався шукати свій смартфон…. тьфу… його ж не було…  Ну щось затримався я на сходах… І прямо на цих сходах до мене підходить дівчина.  Років 30 на вигляд. Я ж не знаю, що вона простітутка  прописана до цього закладу, адже по цим питанням готельної «інфрастуктури» мені було геть далеко.

Молодиця була гарною. Брюнетка, ріст 170+, вся «чікі-пікі» і на «фейс» просто ікона. Не те що сьогодні, морда лиця у простітуток, що в носорога,  що в них один х.  Я не знав хто вона, то тільки після багато років, прокручуючи у спогадах цю історію зрозумів ким була ця молодиця.

Пані підійшла і спитала, що  є проблема з готелем?! Не пам’ятаю розмову досконало, але в діалозі вона мене, будь-те впевнені, просканували, хто я , що за фрукт.  і запропонувала якусь бабцю, під 80+ років, яка здає ДЕШЕВО квартиру, і щоби я до неї спробував підійти щодо ночлігу. Я дурачок наївний – до бабки! Все рядом! Але як виявилося згодом все було гладко, з бабцею подружився, бабка дала мені кілограм 5 підшивок газет, адже вона оцінила мене за ерудита і вирішила подарувати збірку цікавої інформації у вигляді підшивок газет. І пам’ятаю, що взяла з мене дешево, якісь там копійки, ніби три рублі, і здається що за дві ночі, які мені прийшлося перебути в цьому прибалтійському місті.

Мораль цієї історії в чому?  А в тому, що простітутка. яка випасала клієнтів в «Інтуристі» вичепила мене по зовнішньому вбранні, думаючи, що рибка гарна. В розмові зрозуміла, який я зелений наївний юнак, і просто вирішила допомогти, без усяких зазіхань на мої гроші! Не було так, що вона привела  на квартиру бандюків, які б мене вичистили. Не було в неї комерційної мети поселити клієнта до бабусі, адже та бабка чи взяла з мене гроші, чи ні, чесно кажучи і не пам’ятаю, пам’ятаю тільки щире ставлення до мене, якісь філософські бесіди і гарячі проводи з вище згаданим  подарунком. Не пропонувала «простітутка» і свої сексуальні послуги, навіть натяків не було. І щоби добре зрозуміти атмосферу того часу, і що «простітутка» могла б вчинити зовсім по-іншому, цього ж дня чи наступного, я потрапляю в геть шахрайсько-бандитську історію, коли на вулицях Риги мене  затягують на 4 поверх пограти в напьорстки!... І це буде моя наступна історія-розповідь, історії, коли  потрібно було вже проявити геть не зелені свої життєві досвіди, а наприклад те, на що був вивчений в жорсткій радянській армії (частина спеціального призначення).

 

_____________________

Відкрити бізнес за одну зарплату - матеріал викладено тут.

_____________________

В мене є мануфактурка. Яка виробляє продукт, який мої клієнти назвали мольфар-продуктом 👀👻  Аніж буду попрошайкою на донати, то краще запропоную щось з того, що виготовляє ця мануфактурка. Бути крафтовим виробником продукції в нашій країні, це своєрідний патріотизм якщо не героїзм.  Якщо бажаєте підтримати мій блог, то не донатами прошу а ось цими натуральними, пробіотичними  чаями, які мають вже сотню позитивних відгукі!!! Мій "Янко-чай", який отримую на підставі багаторічних пошуків, вивчення теми та особистої фінансової агрегації в тему,  є  потужний носій вітамінів, мікро-макроелементів, гарний пробіотик після Ковіду, та потужний антисептик до Ковіду. Відгуки у Вайбер групі тут  чи прямо на сайті . Дякую за увагу!