Легкий заробіток з ознаками невеликого бізнесу

 

Легкий заробіток з ознаками невеликого бізнесу.

Про  заробітки з нуля чи з малими вкладеннями  багато пишу, наприклад ось тут.

Зараз – чергова тема цього поля ягода 😊

Наскільки він може бути принагідним  зараз – нехай кожний аналізує самостійно.

В буремні 90-ті роки, які багато хто кваліфікує куди складнішими ніж сьогоднішній воєнний час, було більше можливостей почати справу, буквально  з пустого місця. Але завжди є ребрендінг, свого роду ремікс, який доповнивши сучасними інструментами можна дати друге життя бізнесу.

Для цього бізнесу мав умовного товариша, однодумця. Який мав своє власне авто.  Почав з ним, продовжив вже з багатьма іншими, хто просто мав авто, я платив за пальне та час «таксування».

 

Продавав живі квіти у вечірній час в різних  розважальних закладах – кафе, барах, ресторанах.

В ці заклади заходила гарно одягнена дівчина з кошиком, і сама гарна. А як не дуже, то хоча б «язиката», тобто з гарними комунікативними  талантами та гарними манерами. Ця дівчина ненав’язливо пропонувала відвідувачам цих закладів квітку чи квіти.  80% продаж  не викликали питань, а у 20 % випадків бидло  себе не стримувало, воно могло зхамити, бувши жлобом чи просто людиною з тваринним складом психіки.

Проте про цей розклад  ми інформували, і тому такі випадки калькулювалися як «вимушені витрати виробництва». І ми навіть таке бидло гарно ставили у свої рамки культури, просто витягуючи трояндочку і  даруючи бидлу чи його дівчині, пройшовши цим соромом по обличчю  мудака.

Треба відзначити належне, що працювали з тактом,  дівчати мали розуміти коли вони лишні  опиняються за столиком, і не турбували людей.

Проте 80% випадків, коли підходили з квітами до столиків були успішні. Напроти – супер успішні. Тому що купували весь кошик, практично не було такого дня, щоби не викупили. Правда, ми і обходили, розвозили в  не менш як по 70 місцям дівчат, і це тільки в одному місті.  Загалом працювали в Ужгороді та Мукачеві. Сумарно це було біля 150 «точок». Закінчували роботу  після години ночі починаючи з моменту сутінок. Сезон  фактично цілорічний. Але з моменту коли  відкриваються вуличні столики був  найбільш «урожайним» для нас.

Були дні. коли продавалися декілька кошиків, ну а кошик продати це означало 100 доларів. Це була не вартість товару в кошику, хоча  було що і так рахував покупець. Це був просто акт щедрості мужчини, який хотів справити  враження на свою дівчину чи друзів.  Часто замовляли доставити кошик додому жінці, бо чоловік «затримувався».

Одиничні продажі троянди чи  гвоздики теж були  в тренді, вони були базовим доходом, адже вартість їх була разів в 10 вища ніж би їх придбати в квітковому магазині. Але дорогА ложка до тарілки )))

Отже,  бізнес був побудований на продажу квітів в розважальні заклади. Але  не просто так, а повинна була бути своя «казка». Одягнуті гарно та приємні дівчата, які могли гарно комунікувати з клієнтами. Осадити борзоту чи розвеселити сумну людину. Таким дівчатам кидали багато чайових,  можна сказати що 50% таких чайових перевищували нашу платню, яку ми їм давали. В купі їх заробіток був таким як і наш «сутенерів».

Для бізнесу потрібні гнучкі постачальники квітів.  Ситуація така: квіткарі на вечір ніч до ранку свої непродані квіти залишають  на робочому місці – місці продажу «до завтра».  А ми «допомагали» продати їх квіти вночі! І гарно доповнювали їх бізнес – вони віддавали без коштів нам квіти, за продані ми віддавали кошти, а не продані повертали! Лихо я задумав!  Влітку я збирав і від знайомих, а також давали просто лишнє без повернення ті  самі квіткарі-продавці. Одним словом – «сировина» була безкоштовна. В середньому за добу було 50-80 продаж, не кожний квіткар таке має вдень у себе на ринку! Плюс, був продаж сигар. Але в той час складно було їх  дістати, тому вони були епізодичними. Також продавалися міні кошик та просто невеличкі композиції для символічної покупки, даючи людині вийти з незручного становища, коли дорогі троянди не по кишені, а не купити соромно. Також міні композиції просто дарувалися, щоби  залишати після себе шлейф приємного, але часто відмовлялися від подарунка і оплачували покупку.

В той час, коли я займався цим бізнесочком  вирішив багато своїх фінансових питань, навіть зіграв весілля кошти тільки одного літа.

Чи можна зараз цим видом бізнесу займатися – не знаю. Треба вивчати кожний випадок.  Із власниками закладів ми теж знаходили спільну мову, одні просто толератно чи лояльні були до нас, тому що виглядали симпатично, і знали «підмазатися» подарунками, з іншими домовлялися через барменів, старших на цей день,  а деяким щось і оплачували.  Походи в казино були  найважчими, але якщо вже потрапляли, то виходили з пустими руками і повними кишенями. І в такі місця потрібно було заходити з двома, а то і трьома   дівчинами, тому що негарно виглядало коли двічі заходили, бачачи що просять ще кошики.

За день, три місячні зарплати

 

За день, три місячні зарплати

Якось підрахував, що за своє життя я 72 рази починав якусь комерційну справу. З них залишилися сталими дві, одна існує впродовж 20 років, інша – 10. Хоча і вони мають не регулярний характер, проте коли є, тоді наганяють втрачене. Переважна частина цих справ були піонерськими, буквально фізично я був першим  в багатьох темах, був інноваційним і гадав що буду прогресивним. Втім, я випереджав час  років на 10 як мінімум.  Наприклад розведення равликів Helix pomatia Linnaeus (1989-1991). Чи втілення в країні соєвого молока, тофу та ін. похідних від цього молока і ввезення з Канади в 1994 році  промислового обладнання. Чи вирощування еко-трав, пряних  та екзотичних спецій і продаж їх живими в горщиках чи нарізаними в маркетах (2007). Всі ходили дивувалися, фотографувалися, брали інтерв'ю, а продукція залишалася в’янути на полицях супермаркету. Зараз піди в будь-який супермаркет і в порядку речей купуєш кінзу, розмарин чи м'яту. Але у свої роки  мої товари чи послуги частенько виглядали диковинкою.

Проте новаторство і дало плоди, які багатьом тільки мріялося. Але про них іншим разом.

Сказаним тільки хотів підкреслити свій досвід в питаннях започаткування власної справи, її втілення та  юзання 😊.

Так ось.  Були і такі справи, коли потрібно було швидко заробити кошти. Із сьогодні на завтра. Це справа про яку розкажу  в мене відноситься до вдалих. Не дивлячись на те, що її  використовував лічені рази. Облишив її тільки тому, що морально не відчував себе у своїй тарілці.

Були складні часи, я працював помічником інженерів в конструкторському штабі електроніки одного з інститутів міста, одним словом  паяв розробки різних схем по електроніці та електротехніці що розробляли інженери. Робота не бий лежачого, 80% робочого часу було в різному раз*іздяйстві, якщо чесно. Але і з/п була відповідна, 150-170 рублів  СРСР,  це щось на кшталт сьогоднішніх  за відчуттям. 10 – 12 тис. грн.  Але всі порівняння умовні та оманливі, адже за 150 рублів можна було купити 750 буханців хлібу, і буханець був по 1 кг, а зараз за платню 10 тис. грн ти купиш біля 150  хлібин в перерахунку що вони теж по 1 кг. І згадані 150 рублів  були нікчемні, якщо порівняти з тим, що стільки ж коштували посередні джинси. Джинси зараз, ніяк не можуть коштувати 10 тис.

 

І підходить до мене товариш і каже: - пішли зі мною, заробиш гарні гроші. Потрібно попрацювати на  цвинтарі.  Реставрувати пам’ятники. Робота легка.  Не знати чому, але я згодився. І в день заробляв біля 400 - 500 рублів. За день три місячні зарплати!!!

Що ми робили. Я  брав дротяну щітку і поливаючи водою зчищав мох з пам’ятників могил. Після такої чистки пам’ятники були як нові, свіженькі, чисті, це мене тоді і вразило. Вражало і замовника, адже різниця до і після просто була що вражає. Виявляється зчищати оцей багаторічний мох та пилюку не складно, пам’ятник чиститься за 20-30 хвилин. А мій напарник, брав  пензель та бронзою поновлював надписи на могильних табличках, поки я чистив один об’єкт. На все про все   тратилося хвилин 30-40 в залежності чи хотів навколишнє прибирання замовник від рослин, бур’яну тощо.  Оплата була в середньому 50 -70  рублів, але звісно за подвійні могили було за 100.

Працювали в перед дні свят, коли масово люди ходять на цвинтар. Достатньо було вийти опівдні і до вечора ти  міг  почистити до десятка об’єктів.  Гроші були зразу, ти йшов з пустими кишенями, а ввечері ти вже заходив в будь-який ресторан як поважна респектабельна людина😊😊

Не знаю, наскільки цей підробіток зараз актуальний. Тим паче в Польщі.  Напевно існують клінінгові компанії, які слідкують за могилами. Треба вивчати питання. Суть ідеї в тім, що  не потрібно мати на старті великі кошти для оновлення пам’ятників. І гроші за виконану роботу є зразу.

Про наступний успішний і гарний бізнес розкажу згодом😉

Бізнес на чаях - дивіться тут.

Втеча за кордон

 

Втеча за кордон

 

Перший раз за увесь час з країни з'їб*лась людина яку я добре знав з молодих часів. Він в подробицях розповів як все відбувалось.

Вчора мені написав знайомий, з яким ми постійно спілкувались і жили поруч в сусідніх будинках.

Він написав привіт, я в Німеччині. 

Я спитав в нього як він виїхав.

До цього він казав мені не раз що військовим і воювати він не буде.

Хоча багато допомагав збройним силам.

Тригернув його новий закон по мобілізації. Також в нього вся сім'я та діти в Німеччині. Жінка яка більше двох років тому виїхала, була вагітна.

Тому він вчора вперше в живу побачив свою дитину.

Ну а далі про те як він мені розповів як він виїхав.

 

Він спілкувався з різними людьми, і деякі з них останній час повиїджали з країни.

Тому він через них знайшов тих хто вивозить людей через кордон.

Послуга йому коштувала 8750$

Все в usd

Сплата йшла вже після переходу кордону в Молдову.

 

В один день його відвезли в невелике містечко за 50км від кордону, точніше він сам туди повинен був добратись.   Коли він туди добрався, йому написали щоб чекав, за ними приїдуть. Через два дні за ними приїхав бусік і їх 10 чоловік загрузили десь о 15:00 та повезли до кордону.

По дорозі були пости прикордонників три штуки на всіх цих постах прикордонники просто відвертались коли їхав бусік через них.

Я думаю всі розуміють чому.

Довезли їх приблизно за 1км до кордону, там їх зустріли два тіпа на вигляд як бандюки з 90-х.

Вони їх провели до рову, в якому стояли драбини на спуск та на підйом. І сказали що за ровом вже Молдова, пройдете прямо метрів 500 і там вас зустрінуть прикордонники Молдови.

Так і сталось, там вже був бусік, їх всіх загрузили і повезли в до міграційної поліції.

Привезли, взяли доки. І посадили їх на сутки до сізо. Там він сказав вже було багато наших громадян і вони там розказували хто як і за скільки виходив. Були таки що за 2000$ але йшли по 35км до кордону пішки. Полями, лугами, лісами.

 Саме перед сізо на сутки він сплатив перші 8000$ usdt перевівши їх на гаманець який йому скинули.

Потім була фільтрація и просидівши сутки їх відвезли до Кишинева в міграційну службу.

Там він перевів останні 750$ usdt.

Як я зрозумів для прискорення доків і міграційки Молдови.

Якщо не прискорювати процес там то ти будеш код біженця чекати два тижні. В той вечір він купив квиток на літак до Німеччини і з ранку полетів.

Тому хто платить той спокійно виходить.

Люди та прикордонники непогані гроші роблять на цьому.

Бо по його словам сізо було переповнене і постійно привозили наших громадян.

І прикордонна служба пи*дить коли каже що люди розрахувались до того як перейшли.

 

Thirteen 🇺🇦

@thirteenua

Гарний заробіток на квітах

 

Гарний заробіток на квітах

Це були 1997-1999 р.р.

90-ті роки – епоха дикого свавілля та первинного заробітку капіталу. Всі олігархи, які вижили на сьогодні, заробили свій перший мільйон в ці смутні часи та не менш смутними  способами заробітку.

Мої взлети-падіння були регулярні, було що стояли 300 метрові черги до товару яким торгував, а було що потрібно було винаходити хитрі схеми, щоби мати в кишені бодай на каву.

Я оженився вдруге і … з голою сракою. Але завжди було десяток другий ідей. Які негайно приступав втілювати. І якщо не на одному то на іншому дещо вигравав, а було що і навіть непогано.

Однією з ідей, не знати звідки залетівши і яка дала добрячий кисень для відновлення своїх комерційних амбітних планів стали квіти. Квіти, які я задумав пропонувати в барах, кафе, літніх майданчиках та ресторанах. Охопив я два міста, Мукачево та Ужгород, щовечора відправляючи по машині  в те чи інше місто.

Типова сцена. Вечір, люд сидить в барах-ресторанах, і до їх столу підходить приємна дівчина з кошиком квітів. І пропонує купити квітку чи квіти.  Ситуація пікантна. Якщо чоловік сидить з дівчиною, щоби не впасти лицем в багно – мусить купити квіти, ну чи бодай одну розочку.

Але я «виховував» дівчат продавців, і багато чого вони і самі підказували.  Нерідко вони просто дарували квітку. Коли бачили що ситуація не комільфо. Чи людина не має коштів, чи людина жлобиться і треба йому допомогти, а заодне обламати роги – просто дарували квітку чи маленький букетик. Частіше всього після подарунку  окликували і  за  подарунок платили гроші.

Але у 80% всіх ситуацій завжди переплачували! Купували одну-три розочки і давали чайові! У 20 % випадків купували все що є. Дівчата завжди ходили з повними корзинами і ми при кожному виходу у кафе чи ресторан цей кошик наповнювали. Бо знали, що попадеться людина, яка весь кошик купить. І тоді  треба було щоби той кошик був повний. Тим дорожчий і був. Так ось, за ці повні кошики йшли крутезні гроші.  Декілька раз кидали туди банкноту в 100 доларів.  Скажімо так – раз в місяць. Людям потрібна була хвилина слави на весь ресторан. Що ось він дівчині купив цілу корзину квітів. 

Часто було, що сиділи одинокі  чоловік чи жінка, і просто купували собі.  Чоловік тому, що напідпитку буде йти додому, так прийде з квітами. Ну а жінки, щоби всі думали, що в неї з’явився ухажор😊.

 

За один вечір машина в Мукачеві об'їжджала  70-80 закладів із наявних 110. П’ятниця, субота, неділя звісно, це топові вечори! В Ужгороді було більше точок, і не всі встигали обходити, тому графік  був такий,  що на наступний день їздилося в ті заклади, куди не потрапляли минулого разу. Взагалі, на обхід "точок" потрібний був час.  Працювали  з 19 вечора до опівночі, інколи до часу ночі.

З часом ми стали набридати, але тоді вже  працював наш маркетинг. Або дівчата були супер гарні, що ніхто їм не відмовляв., або вони були «язикаті», і вибивали собі робоче місце. Адже були зацікавлені в  чайових.  Або домовлялися з власниками, барменами тощо. І якийсь відсоток заклади чи офіціанти, чи хто там був старший зміни, отримували з нашого доходу. Бо були топові точки, які завжди були пшеничні місця. З яких ніколи пустими не виходили.

Скільки ми заробляли?

Середній чек з міста був 150-200 грн. в звичайні дні і біля 250-350 на вихідні, включаючи п’ятницю. І на святкові теж.

Але тоді вартість цим грошам була велика. Наприклад кілограм хліба  у 1997 році коштував 60 копійок!!  Порівняйте 100 доларів сьогоднішніх з тими і зрозумієте «силу» грошей. Курс гривні  до долара тоді  був  1 до двох. Тобто Один долар це Дві гривні. Літр бензину коштував 2.50 за літр.  Десяточку літрів заливали по Мукачеву, а на Ужгород  літрів 12-13. Виходило 50-60 грн.на паливо.

Порахуємо доходи без тих преміальних 20% коли викуповували всю корзину.

160 х 3 звичайних дні + 3 дні по 300 грн.  Виходить 1380 грн з точки. Ужгород давав трохи більше, оскільки двоє дівчат виходило, нехай 1700 грн. За тиждень заробляв закругливши в меншу сторону 3000 грн. Із врахуванням проданих цілих корзин, зрозуміло, що дохід був більший, навскидь нехай 4000.  Математично це десь 2000 доларів. За тиждень!

Ці кошти я мав поділити між учасниками бізнесу. Виплатити заробітні плати водіям, дівчатам, купити самі квіти, кошики,  напарнику віддати пів суми заробленого з ким я співпрацював, бо він мав автомобіль, і ми разом  працювали по іншим темам в офісі. Отже, з 2000 дол. нехай половина йшла на витрати. Залишок  поділили, і виходить що мали близько 500 доларів в тиждень. Але топових тижнів було небагато, тижнів 4-5 за сезон.  На бізнес впливав сезон та погода.  Непродані квіти ще якось можна було на наступну поїздку  використати. Але багато раз було, що були залишки. А квіти, а квіти ніколи дешеві не бувають!  Купували у різних людей торгашів ними і прямо з розсадників. Взимку ми практично не їздили, тому що мало сиділо народу в закладах. Але з ранньої весни до самих міцних морозів сезон був. На заваді стояли тільки дощливі  та прохолодні дні. Коли вуличні майданчики не працювали і нам приходилося збирати свій врожай тільки з внутрішніх  приміщень. Тому, в середньому  якщо  подумати. Було близько 200 доларів/тиждень.

 

 

 

 

 

 

 

Яке авто купити?

В мене є дилема. Проїздив на авто 100 тис.км. і йому вже 17-18 років. Перший власник, купував з салону. Двигун ще той, з чавунним блоком і закладеним в нього ресурсом 350 заводських тис. км але насправді вони відкатують і 800 тис.

Авто не гниле, хоча  вже потрібно очікувати ці радості. Тому міркую над покупкою іншого автомобілю.

А ось що можна купити  на, так сказати, середній бюджет?

Варіант 1. Новий автомобіль з салону, дозичивши багато грошиків  до тих, які були б на таке авто із своїх засік.

Варіант 2. Вживане авто.

А ось тут чекають сюрпризи.

Приблизно з 2010 го року почали масово випускати автомобілі з турбованими бензиновими двигунами. Для задоволення високих норм екології, вимагалися чисті викиди, які можливі тільки з підняттям температури згоряння палива. Також переслідувалися маркетингові цілі - витрати палива, тому відбувалося зменшення маси двигуна за рахунок використання алюмінію.

Все це в купі призвело до того, що ресурси двигунів були  різко зменшені, адже одна справа вічний литий чавун  чи ... алюміній. Високі температури згоряння випалюють в блоках циліндрів вкладки та поршні, тому "капіталка" настає вже після 100-150 тисяч пробігу. Потрібно враховувати і навантаження які виробляють турбіни на двигун,  останній який власне збіднили. Ось і виходить, що безремонтний ресурс мотору - 100 -150 тис. км.

І ось що купиш? А купиш повністю викатану машину! З гарним салоном і непоганим кузовом. З гімором постійно щось капіталити. Двигун - перший йде під роздачу. Мало того, що тотально всі скручують спідометри, та ще й без ресурсний двигун.  Так само ти повинен поміняти багато інших, теж збіднених систем - різні помпи, ходову практично всю, шланги, контакти. Якщо раніше  проводка автомобіля була з товстого багатожильного мідного проводу, то зараз не зрозуміло яка хійня напилена міддю! Воно окислюється, починаються танці з пошуком відсутності контактів і таке інше.

А вартість, яку заплатиш жуликам-перекупам повторюю - це твої кровні 6 -10 тис. Ти відкатаєш безтурботно рідко коли один рік!

І тому зараз патова ситуація, нове авто дорого, і воно на 5-6 років тільки вистачить, а з вторинного ринку купиш "куклу". Цей тупик свіжий, рік-два як настав, оскільки  до цього часу  багато авто з вторинного ринку були ще ті, "моцні". Мерседеси по півтора мільйона  пробігу, різні Ауді та Тойотти, ох і були ж машинки! І зараз, ідеальний варіант, це знайти авто дідика, який за все своє життя накатав  до 150 тис км, тримав свою "ластівку" в гаражі, і по старості його віку, чи відійшовши в інший світ машина продається. Оце буде надійна покупка з гарною ремонтопригодністю.

До речі про ремонтодоступність. Всі ці сучасні авто, іноді щоби замінити ГРМ, то треба виймати весь мотор!!! Люба інша дрібна поломка - це СТО і не аби яке! Тому що всі розташування деталей зроблені інженерами не з мотиву легкодоступності по ремонту, як це давно робилося, а з комп'ютерним моделюванням розташування цихї деталей, враховуючи потоки повітря. Мотор повинен охолоджуватися і нагріватися в певних зонах, інакше не буде гарного згоряння палива і ефекту по екології, викидам! Саме тому проста заміна масляного фільтра на деяких автомобілях, це таке дійство, ніби замінити колінвал.

Був у мого батька товариш

 

Був у мого батька товариш. Земля пухом їм обоїм.

Такий собі гладкий дядько 130-150 кг, коли як, ріст  на око 1,78 … Але досить спритний чолов'яка не зважаючи на зовнішню грузність, не цурався фізичної роботи, в багатьох професіях спеціаліст,  а в основному  працював слюсарем, мабуть, вищої категорії.

Мій батько – сантехнік, зварювальник, газовщик і все таке інше.

Мова йде про часи буйного розквіту СРСР, і ці два друзяки ходили підробляти на стороні, чи по вечорам, чи якось втікали чи відпрошувалися з роботи. Тоді працювати було обов’язковою законодавчою нормою і кожний з цих персонажів був «прописаний» на відповідній роботі, де і мусили відбути свої 9 годин – година відводилася на перерву.  Врешті, різні запчастини чи комплектуючі для роботи в позаурочний час і «отримувалися» з таких робіт . Саме ось такі «калими», підробіток і був основним джерелом фінансового добробуту, адже одна взята робота, яка займала 3-4 дні приносила дохід більший ніж заробітна плата на заводі. Врешті з таких підробітків кожний і купив собі ВАЗ-2103. Нарриклад придбати таке авто у 1978 р. це така життєве  досягнення було, якби зараз побудувати невелику хату…

І ця дружба між моїми персонажами була суто робочою. В гості один до одного по цивільній дружбі не ходили ані разу, не зважаючи на те, що один чи може і два десятки років товаришувалися. По-робочому.

Така дружба максимум, куди могла бути  перенесена , в сферу життя , яка називається – відпочинок, і таким відпочинком слугувала рибалка. Це при тому, що мій батько був завзятим рибалкою, а його товариш – абсолютно флегматичним щодо цього процесу. З усім тим, вони за сезон 2-3 рази виїздили з ночівкою на природу, за 70 км від  дому, хоча подібне можна  було робити і за 5 км… ну така фішка в них була, чи місце для рибалки.

Для нас дітваків, 12-16 р.р. було подарунком, що оцей дядько приїжджав до нас на мопедах, моторолерах, які ми успішно обкатували по району, і знали б батьки то прибили б, бо було і за що))) Перегріти двигун чи потрапити в руки дорожньої міліції – наші штатні хуліганські дрібниці…

Я ніколи не забуду прискіпливість цього дядька. Як старанно все упаковувалося, перевірялося, підготовувалося.  Колись мій батько скаже, що можна називати цього дядька  якимись дурними епітетами, але якщо він щось підготував, то підготував все до дрібниць. Ніколи ні в роботі ні у відпочинку  нічого не забулося чи не підготувалося, якщо це робив оцей дядько! Напевно ця його пунктуальність чи перфекціонізм  і були для батька важливими, оскільки характерами  вони були різні і особливу любов один до одного не проявляли, у вузькому сімейному колі завжди лунала критика щодо одного чи іншого стосовно цього дядька.

Але оту підготовку я запам’ятав на все життя.  Дядько мені здається, насолоджувався від процесу підготовки до рибалки більше чим від самої рибалки. Тільки перевантажити все в батькову машину могла зайняти більше години.  Вони вантажили намети, гумові човни, відра, снасті, вудочки, ковдри, харчі, казанок з триногами,  дрова, ну все на світі що потрібно для  тільки виключно до рибалки))). Могли все вивантажити, щоби знов перезавантажити речі.  Троє б в салоні не вмістилися б ніяк з таким набором речей, це точно.

Авраам Лінкольно якось сказав, що – «якби я мав вісім годин на те, щоб зрубати дерево, я витратив би шість годин на те, щоб наточити сокиру».  Ну, а мій головний персонаж допису, певно витрачав всі вісім годин на підготовку. Здається, що був готовий до урагану, до потопу, до другого пришестя Христа, чого завгодно.  Коли в магазинах не опинилося б їжі, на бензоколонках порожньо, і люди кидалися б один на одного  - у в нього б було все …

Вузькоколійна залізниця Закарпаття 80-х років

 

Вузькоколійна залізниця Закарпаття 80-х років

Станція Береги, літо 1982 рік .

Міст через річку Боржава в с.Хмельник, літо 1982 р.

м. Берегово, залізничні колії, червень 1982 р.

м. Берегово, вантажні вагони,  червень 1982 р. 

Перегін м.Берегово- с.Хмельник,  червень 1982 р.

м. Іршава, червень 1982 р.

м. Іршава, 1982 р. червень

Перегін с. Хмельник - м.Виноградово, червень 1982 р.

Ст. Хмельник, червень 1982 р.

Станція Іршава, 1982 р., червень

Станція  Берегово, червень 1982 р.

Перегін ст. Білки- си. Іршава, червень 1982 р. Зліва річка Боржава

Біля м. Іршава, 1982 р. червень

Семафор біля ст. Береги, 1982 р. червень

Семафор біля ст. Іршава, червень 1982 р.

Семафор біля ст. Хмельник, перегін до ст. Берегово, 1982 р., червень

Семафор біля ст. Хмельник, перегін до ст. Виноградово, 1982 р., червень

Семафор біля ст. Іршава, перегін до ст. Білки, 1982 р., червень

Депо, м. Берегово, червень 1982 р.

Пасажирський потяг, с. Береги, 1982 р., червень

Станція Хмельник, 1982 р., червень

м. Виноградів, 2008 р. 07 травня

м. Берегово, 1982 р., червень

с. Береги, 1982 р, червень

Виноградово - Хмельник, 2019 р., вересень

ст. Виноградово, 2019 р., вересень

ст. Хмельник, 2019 р., вересень

Депо м. Берегово, 1982 р. червень

м. Берегово, 1982 р., червень

с. Білки, 1982 р., червень

На ст. Хмельник, 1982 р., червень

ст. Береги, 1982 р., червень

Світлини взяті з ресурсу  http://gallery.balticrailpics.net/

_____________________

В мене є мануфактурка. Яка виробляє продукт, який мої клієнти назвали мольфар-продуктом 👀👻  Аніж буду попрошайкою на донати, то краще запропоную щось з того, що виготовляє ця мануфактурка. Бути крафтовим виробником продукції в нашій країні, це своєрідний патріотизм якщо не героїзм.  Якщо бажаєте підтримати мій блог, то не донатами прошу а ось цими натуральними, пробіотичними  чаями, які мають вже сотню позитивних відгукі!!! Мій "Янко-чай", який отримую на підставі багаторічних пошуків, вивчення теми та особистої фінансової агрегації в тему,  є  потужний носій вітамінів, мікро-макроелементів, гарний пробіотик після Ковіду, та потужний антисептик до Ковіду. Відгуки у Вайбер групі тут  чи прямо на сайті . Дякую за увагу!